Переклала з англійської Ірина Шувалова
Текст оригіналу наведено згідно з виданням Hughes Ted. Collected Poems / T. Hughes. – New York: Farrar, Straus and Giroux, 2005. – 1333 p.
Від редакції: довжина рядків у віршах та перекладах перевищує допустиму в даному форматі для верстки у дві колонки, тому, аби не спотворювати графіку строф, подаємо оригінали і переклади не поряд, як це було завжди, а один під одним.
_________
ПІСНЯ
О пані, вже місяць із хмар свою чару пролив,
І тіло твоє зайнялося тремтливим вогнем,
Замріло з обличчя сузір’я очей потайне;
Ти стала – й летка твоя тінь прихистила мене,
Ти лик відвернула, і стислось кільце крижане,
О, моя пані.
О пані, коли океан тебе ніжно сповив,
Ти мармуром піни прослалася – тільки німим.
Коли вже розверзнуться пащі камінних склепінь?
Коли вже натомляться хвилі в кипінні своїм?
А ти не помреш і так само не вернешся в дім,
О, моя пані.
О пані, коли тебе вітер цілунками вкрив,
Ти вся заспівала, як мушля, закручена в ріг.
Я й досі тримаюсь морських і небесних доріг,
Відтоді, як серце своє упустив, не встеріг,
Розжився уламками кожен з коханців твоїх,
О, моя пані.
О пані, хоч нарізно будемо, в серці неси
Долоні півмісяця, повні, гіркі, мов полин,
Припалі до суші долоні бездонних глибин,
Долоні вітрів, що вершать свій загрозливий плин,
І голову бідну, яку я схилив до колін,
Сховав між долонь – а в долонях лиш попіл і тлін,
О, моя пані.
SONG
O lady, when the tipped cup of the moon blessed you
You became soft fire with a cloud’s grace;
The difficult stars swam for eyes in your face;
You stood, and your shadow was my place:
You turned, your shadow turned to ice,
O my lady.
O lady, when the sea caressed you
You were a marble of foam, but dumb.
When will the stone open its tomb?
When will the waves give over their foam?
You will not die, nor come home,
O my lady.
O lady, when the wind kissed you
You made him music for you were a shaped shell.
I follow the waters and the wind still
Since my heart heard it and all to pieces fell
Which your lovers stole, meaning ill,
O my lady.
O lady, consider when I shall have lost you
The moon’s full hands, scattering waste,
The sea’s hands, dark from the world’s breast,
The world’s decay where the wind’s hands have passed,
And my head, worn out with love, at rest
In my hands, and my hands full of dust,
O my lady.
_____________________
CКРОМНЕ ПРИПУЩЕННЯ
Ми не хто інші як
Двоє вовків, що окремо прийшли до лісу.
Жоден тепер не спить – навіть на віддалі
збентежений виклично м’яким пульсом
Іншого. Жоден не полює – щокроку
Роззирається, передчуває щомиті
Поспіх іншого. Жоден не здатен згасити
Дошкульного жару в серці, не привласнивши
Тіло іншого й увесь ліс. Тоді лишень
Злине до місяця тріумфальний схлип.
Обоє у заростях, ходором лють у ребрах
Після сутички. Зализують рани у сховку,
З-попід листя палають вуглини очей
(Зазирнувши під кущ, вівсянка скрикує,
Зустрівши роззявлену
Багряну ненависть), і кожен
Уявляє блаженне шаленство розплати.
Аж раптом вони припадають до землі, роззираються.
Це вертається верхи
З полювання великий володар. Майорить
Гаптований кунтуш, розвівається хвіст коня,
А при його стременах двоє темнооких псів,
Що день у день упольовують гордих оленів,
Спішать, нерозлучні. Їхні голоси дзвенять від захвату.
A MODEST PROPOSAL
There is no better way to know us
Than as two wolves, come separately to a wood.
Now neither´s able to sleep – even at a distance
Distracted by the soft competing pulse
Of the other; nor able to hunt – at every step
Looking backwards and sideways, warying to listen
For the other´s slavering rush. Neither can make die
The painful burning of the coal in its heart
Till the other´s body and the whole wood is its own.
Then it might sob contentment toward the moon.
Each in a thicket, rage hoarse in its labouring
Chest after a skirmish, licks the rents in its hide,
Eyes brighter than is natural under the leaves
(Where the wren, peeping around the leaf, shrieks out
To see a chink so terrifyingly open
Onto the red smelting of hatred)as each
Pictures a mad final satisfaction.
Suddenly they duck and peer.
And there rides by
The great lord from hunting. His embroidered
Cloak floats, the tail of his horse pours,
And at his stirrup the two great-eyed greyhounds
That day after day bring down the towering stag
Leap like one, making delighted sounds.
_______________________________
МІСЯЦЬ УПОВНІ ТА МАЛЕНЬКА ФРІДА
Прохолодний недовгий вечір змалів до собачого дзявкоту й теленькання цебра –
І до тебе, нашорошеної.
Павутиння тремтить у передчутті роси.
На цямрину вже піднято повне по вінця люстро,
У якому, спокушена, ось-ось здригнеться перша зоря.
Вуличкою женуть із пасовиська худобу,
Що розвішує на живоплоті
Теплі вінки свого дихання –
Темна ріка крові, повільні брили,
Що несуть нерозхлюпане молоко.
«Місяць! – ти раптом вигукуєш. – Місяць! Місяць!»
Місяць на крок відступає, як вражений маляр, що на нього власне ж його творіння
Вражено тицяє пальчиком.
FULL MOON AND LITTLE FRIEDA
A cool small evening shrunk to a dog bark and the clank of a bucket –
And you listening.
A spider’s web, tense for the dew’s touch.
A pail lifted, still and brimming – mirror
To tempt a first star to a tremor.
Cows are going home in the lane there, looping the hedges with their warm
wreaths of breath –
A dark river of blood, many boulders,
Balancing unspilled milk.
‘Moon!’ you cry suddenly, ‘Moon! Moon!’
The moon has stepped back like an artist gazing amazed at a work
That points at him amazed.
________
ВУДВО
Що я таке? Нишпорю, перекидаю листя
Керуюся невловимим слідом у повітрі аж до ріки
Занурююся. Хто я, чому піді мною розступаються
Скляні зерна води вгорі я бачу дно
Ріки над собою перевернуте дуже чітко
Що я роблю тут між землею і небом? Чому
таке цікаве це жабеня чиї потаємні
нутрощі я досліджую я заселяю? Чи ці водорості
знають мене чи називають на ім’я між собою чи
вже бачили мене чи з їхнього я світу? Здається
я окремо від ґрунту не закорінено я – гульк! –
нізвідки без зусиль і ніщо мене
не тримає ніде можу піти де завгодно
здається тут мені дано бути вільно
то що ж я тоді? Відривання шматочків кори
із протрухлого пня не тішить не має жодної
користі то навіщо я це роблю
я і роблю поєдналися так химерно
А як мені зватися чи були вже такі як я
чи я маю хазяїна і що я на вигляд і що я
на вигляд чи я величезного розміру якщо йти
цим шляхом до кінця повз ті а далі он ті дерева
доки не втомлюся дійду лиш до одного краю себе
якщо я на мить завмираю якщо сиджу тихо то все
вже не зважає на мене припускаю що я самісінький центр
та є ще все це що це хмиз
хмиз хмиз хмиз та ще ось вода
так дивно знову так дивно та я не припиняю шукати
WODWO
What am I? Nosing here, turning leaves over
Following a faint stain on the air to the river’s edge
I enter water. Who am I to split
The glassy grain of water looking upward I see the bed
Of the river above me upside down very clear
What am I doing here in mid-air? Why do I find
this frog so interesting as I inspect its most secret
interior and make it my own? Do these weeds
know me and name me to each other have they
seen me before do I fit in their world? I seem
separate from the ground and not rooted but dropped
out of nothing casually I’ve no threads
fastening me to anything I can go anywhere
I seem to have been given the freedom
of this place what am I then? And picking
bits of bark off this rotten stump gives me
no pleasure and it’s no use so why do I do it
me and doing that have coincided very queerly
But what shall I be called am I the first
have I an owner what shape am I what
shape am I am I huge if I go
to the end on this way past these trees and past these trees
till I get tired that’s touching one wall of me
for the moment if I sit still how everything
stops to watch me I suppose I am the exact centre
but there’s all this what is it roots
roots roots roots and here’s the water
again very queer but I’ll go on looking